Моральні герої сучасної України

Моральне здоров’я нації має різні виміри. Один із важливих – кого українці вважають моральними авторитетами, принаймні, для себе.

Якщо озирнутися на 24 роки Незалежності, то в епіцентрі суспільної уваги були дуже різні люди. Одні з них на хвилі ситуації стрімко виринали на поверхню і так само стрімко згасали. Це були суспільні «факіри на годину». 
Інші поступово набирали суспільний авторитет і моральну вагу, але до шеренги моральних «зірок» першого ешелону так і не доходили. Хоча залишалися шанованими.
Були й такі, що за статус морального авторитета платили роками чесної праці, принципової позиції, нерідко зазнаючи утисків та переслідувань.
Кожен із номінантів подібних списків – а вони періодично формувалися, змінювалися, оновлювалися – завдячує потраплянню у ранг моральних авторитетів не тільки власним персональним чеснотам, але й уособлює в собі певні зрізи суспільних настроїв. Громаді інколи потрібні роки, щоб визріти до розуміння того чи іншого суспільного діяча й оцінити його масштаб та моральну силу.
Один із вітчизняних журналів напередодні 24-ї річниці Незалежності України вирішив оновити список моральних авторитетів країни і запропонував своїм експертам вибрати з півсотні відомих українців таку собі моральну еліту суспільства.
Повні результати обіцяють оприлюднити, але стали відомі перші «ластівки» цього списку.
Вони й дають нагоду ще раз повернутися нам до обговорення цієї важливої теми – які особистості нині є показниками морального здоров’я нації?
Першим у списку названо кардинала Любомира (Гузара). Його мудрість, розважливість, глибина роздумів на моральні теми давно вже помічена суспільством. Відповідно й оцінена. Але на таку оцінку багатьом знадобився час. Хоча ті, хто знали кардинала, давно розуміли, що це людина непересічна.
Я мав нагоду свого часу поспілкуватися з Кардиналом Любомиром Гузаром, коли запросив його до участі у телепередачі, котру вів. Він бачив дуже погано, пересувався за допомогою свого помічника. Але коли він прийшов, мені здалося, що у студію, як до гавані, величаво вплив корабель.
Кардинал справив на мене величезне враження – і неквапливою мудрістю і ґрунтовністю відповідей на питання, і навіть зовнішнім виглядом. 
За усім цим вимальовувався масштаб непересічної особистості.
Коли я сказав, що саме подібними я уявляю собі перших апостолів, навіть на вигляд, кардинал поблажливо посміхнувся і відповів, що це перебільшення, але подякував за таке порівняння. 
Проте по мірі того, як дедалі більш широкі верстви українців будуть знайомитися з працями і думками кардинала Любомира, його життєвим шляхом, вони все більше розумітимуть, що то є справжній Мислитель. Він і сьогодні відгукується на всі важливі проблеми життя України.
Другою у списку названа Ліна Костенко. От якраз саме постать Ліни Василівни можна побачити в усіх списках моральних авторитетів України від самого початку Незалежності, та й задовго до цього – коли такі опитування офіційно не проводилися, але люди і без цього високо цінували її поетичну геніальність та людську принциповість, її громадянську позицію, її стиль життя з високо піднятою головою в умовах багаторічного недрукування, замовчування і цькування.
Хвилини особистого спілкування з Ліною Василівною залишаються у моєму серці одними з найдорожчих спогадів.
Відомо, що Ліна Костенко активно працює, пише вірші, видає свої, уже класичні, твори і нині готує до виходу у світ свою нову прозову книгу. 
Третє і четверте місця посіли у даному списку Мирослав Маринович і отець Борис Ґудзяк. Правозахисник і політв’язень Маринович, як і о. Борис, є відомими лідерами Українського Католицького університету. Пан Мирослав більш активно відгукується на громадсько-політичні проблеми, о. Борис більш заглиблений у питання віри.
Але якщо з першої четвірки даного списку троє належать до Української Греко-Католицької Церкви, то це вже цікаве питання, яке потребує пояснення. Чи то суспільство почало більше розуміти діяльність УГКЦ, чи то склад експертів підібрався таким чином, що саме дані фігури були висунуті ними на перший план.
Бо як тоді пояснити, що у даному списку нема Блаженнішого Святослава (Шевчука), Глави й Отця УГКЦ? Припустити, що Слово і діяльність Митрополита Святослава менш відомі суспільству, неможливо, бо Блаженніший активно й оперативно відгукується на всі події в Україні, і його громадська позиція є дуже вагомою. Парадокс.
Я відніс би такий парадокс на сумління недосконало підібраної групи експертів та не зовсім правильних принципів складання даного рейтингу.
Адже в подальшому списку, поряд з особистостями, фігурують соціальні категорії – наприклад, п’яту позицію в списку посідають «Солдати і волонтери», а восьму – «Рідні». Це є некоректно з точки зору принципів складання будь-якого рейтингового списку.
Шостий і сьомий рядки посідають правозахисники – київський психіатр Семен Глузман, який за часів СРСР відсидів 7 років за те, що доводив – генерала Григоренка запроторили у психіатричну в’язницю незаконно та лідер кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєв. 
Дев’яту позицію має почесний ректор Києво-Могилянської академії Герой України В’ячеслав Брюховецький.
Загалом, до цього списку є певні питання, і вони будуть більш чітко сформульовані після публікації всіх матеріалів даного рейтингу.

Ось одне питання, що лежить на поверхні – невже в Україні нема моральних авторитетів, наприклад, серед православних ієрархів? З цим, як мінімум, не погодяться вірні УПЦ КП, а їх – мільйони. 
Чому не названо директора Інституту філософії України академіка Мирослава Поповича (як, до речі, й деяких інших представників групи «Перше грудня»)?
Чому серед десятків Героїв України, не знайшлося, окрім Брюховецького, інших претендентів на статус морального авторитета у суспільстві?
Але найбільше питань до всіх нас: як так ми прожили ці 24 роки, що не видно жодного морального авторитета серед політиків? Кого ж ми вибирали до Верховної Ради всіх восьми скликань та на президентський трон?
Виходить, що вітчизняна політика часів Незалежності не накопичила такого морального потенціалу, щоб висунути зі своїх лав людину, подібну чеському президентові Вацлаву Гавелу? А медицина нині не має фігури, схожої на морального авторитета часів СРСР, великого українця академіка Миколи Амосова?
А беззмінний президент Академії науки України протягом півстоліття тричі Герой Борис Патон в історії науки посідає почесне місце, проте чомусь не розглядається з точки зору морального авторитета. Чому? 
Був громадськи пасивним? Мовчав, коли треба було сказати вагоме слово?
Питань багато. Нині в муках народжується нова Україна. У вищенаведеному списку практично всі є людьми старшого віку. Молоді не видно. 
Але ж вона є. Вона пробивається, як трава з-під каміння. І проб’ється, дайте тільки час.
Бо Україна потребує не тільки моральних аксакалів, які є багаторічними хранителями мудрості і моралі, але й молодих активних українців, які можуть повести суспільство вперед і показують нові орієнтири.

08/20/2015

автор: Віктор Рибаченко, Київ. Спеціально для «Час і Події»

номер #2015-35

Герої, визнані народом

Вищою державною нагородою України є звання «Герой України». Це добре відомо всім. Як і те, що це звання за роки Незалежності встигли отримати стільки негероїв, стільки людей, які мали непереконливі для суспільства досягнення, а, отже, і підстави отримати звання Героя України, що воно (і не тільки воно!) почало себе дискредитовувати.
Це проявилося і в тому, що від колись престижних нагород почали відмовлятися.
Так, Ліна Костенко відмовилася від звання «Герой України» від президента Ющенка. Василь Шкляр відмовився від Шевченківської премії від президента Януковича.
З іншого боку, за ці роки в Україні проявили себе стільки сильних, талановитих особистостей, які досягали дуже вагомих результатів у найрізноманітніших сферах суспільного життя, що можна казати про появу справжньої когорти українців, гідних найвищих нагород.
Але парадокс у тому, що цих найвищих нагород держава не квапилася вручати новим доблесним українцям. І справа не тільки у тому, що нагородний процес, як пошепки переговорюються у кулуарах, є процесом, значною мірою, корумпованим – не заплатиш, не отримаєш.
А і в тому, що чиновники часто є людьми егоїстичними та короткозорими – і політично, і морально, і духовно. Чимало з них не є дійсними патріотами України, досягнення й успіхи інших їх не тішать, навіть якщо ці успіхи працюють на державу, на суспільство, а часто викликають заздрість та неприязнь.
Як можна сподіватися талановитому успішному українцю на високі відзнаки у такій ситуації? Ніяк.
Якщо нема впливових начальників, знайомих, рідних, кумів, сватів тощо – проходиш усе життя рядовим, без «погонів», бо нема кому за тебе слово замовити.
Але наш народ є активним і креативним.
Тому й давно уже почали то тут, то там виникати ідеї, проекти, ініціативи – як без чиновників, без держави можна відзначати гідних людей та їх незаперечні досягнення.
На цьому тлі, правда, почасти почали виникати такі собі «міжсобойчики», коли фахівці одного профілю організовували то галузеву «Академію», то якесь товариство, а то й цілий масонський орден і приймали туди один одного.
Та про подібні варіанти розповідати нецікаво, бо вони є такою ж корумпованою «роздачею слонів», як і чиновницько-мафіозні «нагородження» від держави за гроші.
Значно цікавішими є ті народні ініціативи, в яких людей відзначають чесно, щиро, за дійсні заслуги і без жодного фінансового «змащування».
Про одну з таких ініціатив повідомила львівська журналістка Оксана Лабойко.
Вона розповіла, що 23 червня у місті Лева відбувся фінал громадського проекту «Народний герой України».
Сутність цього проекту проста: започаткувати також вищу, але недержавну нагороду «Народний герой України». І лауреатів цієї нагороди визначати прозоро, чесно, також перевіреним козацьким народним способом – голосуванням.
Ініціаторами проекту виступили волонтери, які за півтора року багато разів бували в зоні АТО і на свої очі бачили, хто і як себе поводить на фронті і в тилу, як воює, як підставляє плече товаришам по зброї, як допомагає армії та добровольчим батальйонам, які морально-вольові чесноти має і проявляє, які подвиги звершує.
Їх підтримали священнослужителі, медики, представники громадськості.
І спільно вирішили відзначати тих, чия мужність при захисті Вітчизни була і є безсумнівною, очевидною для інших.
Для створення нагороди, яку вирішено було зробити срібною, кинули клич у соціальних мережах. І люди понесли до загального капелюха свої срібні речі, іноді побутові, як то срібні столові набори, а іноді – вельми цінні.
Організатори з гордістю розповідають, що відомий український боксер В’ячеслав Узелков навіть віддав на спільну справу свою срібну медаль.
У хід йшли срібні монети, вироби, посуд, прикраси. Все переплавлялося в ту загальну срібну ріку, з якої і виробляли окремі ордени.
Як повідомляється, Орден «Народний Герой України» має форму гербового знака святого князя Володимира Великого у формі тризуба, з накладеним по центру піднятим мечем – символом військової доблесті.
Він існує у двох варіантах – військовому та цивільному.
Орден для військових виглядає так: червоно-чорна стрічка на колодці із срібним тризубом, а для волонтерів та медиків – жовто-блакитна стрічка на колодці зі срібним тризубом.
Оксана наводить слова голови Нагородної Ради волонтера Георгія Туки: «Це є та нагорода, яку ніколи не отримають політики, чиновники і всі ті, від кого залежить прийняття кінцевих рішень. Її не можна буде купити чи домовитись.
Тож люди, які отримують цей орден, справді найдостойніші. Вони є прикладами великих подвигів в ім’я України».
Орден «Народний герой України» отримали 13 військовослужбовців, 5 з яких нагородили посмертно, та 7 волонтерів.
Ось цей список:
1. Анатолій Адамовський, 51 рік, м Донецьк, батальйон «Донбас»
2. Іван Бубенчик, 46 років, із Львівщини, «Дніпро-1»
3. Михайло Васюта, 32 роки, м. Львів, ІІІ танкова рота ЗСУ
4. Андрій Фітак, 36 років, м. Яворів, 24-а бригада
5. Роман Гаврильчак, 31 рік, м. Новояворівськ, 24-а бригада
6. Михайло Ляля (нагороджено у Львівському військовому госпіталі)
7. Олександр Голяченко (посмертно)
8. Михайло Горяйнов (посмертно)
9. Віктор Гурняк (посмертно), 27 років, з Тернопільської області, «Айдар», 24-й батальйон
10. Василь Кіндрацький (посмертно), 52 роки, з Івано-Франківської області, батальйон ОУН, рота батальйонної тактичної розвідки у складі 81-ї десантної бригади
11. Руслан Корнутич
12. Вано Надірадзе
13. Любомир Подфедько (посмертно).
Серед волонтерів нагородили:
1. Лілію Болбат
2. Івана Ісайовича
3. Дмитра Лагунова (посмертно)
4. Наталію Назар
5. Максима Овчарука (посмертно)
6. Ігоря Саврія
7. Василя Задорожного (посмертно).
Нехай щезнуть псевдогерої, які купують собі нагородні брязкальця, а більше буде справжніх героїв, визнаних народом і гідних цього найвищого народного визнання – не тільки на фронті, але й в науці, культурі, виробництві, інших сферах суспільного буття України.

06/25/2015

автор:Віктор Рибаченко, Київ. Спеціально для «Час і Події»

номер #2015-26