Чернігів. Троїцько-Іллінський монастир

Троїцько-Іллінський монастир – один з найвеличніших монастирських комплексів України (вибачайте за банальний початок). Його можна було б назвати Києво-Печерською лаврою (КПЛ) в мініатюрі (або Чернігово-Печерською лаврою), адже він багато в чому схожий на найбільший монастир України. Передусім, тут є  печери в яких молився Антоній Печерський. Преподобний із Любеча вважається засновником Троїцько-Іллінського монастиря (як і Києво-Печерського). Монастир має верхню і нижню частини (знову як у Києві) і розташований на пагорбах. До розбудови монастиря доклали чимало зусиль давньоруські князі та козацькі старшини. Немало коштів виділив на монастир гетьман Іван Мазепа. І дзвіниця тут не менш красива ніж Велика Лаврська (хоча звичайно понижче буде). Все дуже схоже, хоч і менших розмірів. Єдине, що не поступається КПЛ за розмірами – це головний собор монастиря – витвір архітектора Йогана-Баптиста Зауера.

Троїцький собор

Дзвіниця

Троїцько-Іллінський монастир на початку ХХ ст.

Печери та Іллінська церква

Монастир розкинувся на пагорбах, які називаються Болдині гори і розташовані на крутій терасі Десни. В давньоруській мові болд – це дуб, і колись на цих горах дубів було дуже багато (звідси і назва, хоча існують й інші версії). Ще в дохристиянські часи слов’яни відправляли на Болдиних горах свої обряди. Тут ховали багатих мешканців Чернігова, тому ще у 9-11 ст. на Болдиних горах з’явився курганний могильник, який нині вважається одним з найбільших в Україні. Площа могильника 1,2 га, на ній розташовано 230 курганів.

Печери під Болдиними горами з’явились раніше ніж монастир, тому не варто вірити літопису, який твердить «Антоній же прішед к Чернігову і взлюби Болдіну гору і іскопав пещеру, і ту всєліся». Не копав преподобний печеру – поселився у вже існуючій. Та й пробув у Чернігові він недовго...

Преподобний Антоній Печерський заснувавши Києво-Печерський монастир став його керівником. Тривалий час він користувався підтримкою Великого князя Ізяслава Ярославича. Близько 1069 року київські мешканці підняли бунт проти князя і Антоній змушений був скористатись запрошенням чернігівського князя Святослава Ярославича й переселитись на деякий час до Чернігова. Він оселився у печері й разом із князем Святославом заснував печерну обитель. Але через деякий час повстання у Києві скінчилося, на престол повернувся Ізяслав і Антоній знову подався до столиці.

Антонієві печери

Печерний монастир освятили на честь Пресвятої Богородиці, але після побудови над південним входом до печер Іллінської церкви, монастир почали називати Іллінським.

Дата побудови Іллінської церкви в письмових документах не була зафіксована, відомо лише, що звели храм у 12 столітті. Це один із п’яти чернігівських храмів зведених у домонгольські часи (з тих що збереглися).

Іллінська церква була зведена в типовому для того часу русько-візантійському стилі. Але до наших днів вона дійшла суттєво перебудованою. Головні зміни в архітектурі церкви відбулися у 16-18 століттях. В той період вона набула сучасного вигляду та форм українського бароко.

Іллінська церква

3d модель Іллінської церкви (взято звідси)

У 1910 році поряд із церквою, над входом до печер збудували дзвіницю, яку нині розглядають як складовий елемент комплексу Іллінської церкви.

Печери Троїцько-Іллінського монастиря називають Антонієвими. Вони мають загальну розвідану протяжність 350 метрів і чотири яруси. Але доступними є лише два яруси, ще два є заваленими й досліджуються перманентно.

В середньовічні часи Антонієві печери були своєрідною фортецею для мешканців Чернігова. В них міщани ховалися під час татарських нападів.

Після монголо-татарської навали печерний монастирський комплекс занепав. Лише в 17 столітті коштом чернігівського полковника Степана Подобайла була проведена реконструкція напівзруйнованих, на той час, Антонієвих печер. Почалося їхнє нове життя.

Нині печерна частина монастиря – це двохярусний комплекс підземних приміщень та переходів. Тут розташовано три підземні церкви, серед яких справжньою архітектурною перлиною є храм Феодосія Тотемського. Це один з найбільших підземних храмів України. Його висота 8,4 м, а довжина – близько 16 м. Збудували храм у 1799 році у формах українського бароко. Особисто для мене дуже дивно, що у кінці 18 століття храм побудували у формах українського бароко. Це можна пояснити лише тим, що за зразок для храму взяли наземний Троїцький собор, зведений у формах українського бароко у 17 столітті.

Є у печерах ще дві церкви – Антонія Печерського та Миколи Святоші. Вони менші й не такі цікаві та вражаючі як храм Феодосія Тотемського.

Серед богомільців особливу повагу викликає давньоруська кістниця - унікальне поховальне підземелля, яких нема більш ні в одній печері України. Тут ховали монахів ще у домонгольський період.

Реконструкція печерної обителі у 17 столітті була пов’язана із будівництвом на сусідній горі нового монастиря – Троїцького. В подальшому Іллінський печерний монастир приєднали до Троїцького, і виник видатний монастирський комплекс, який ми бачимо нині – Троїцько-Іллінський монастир.

Дзвіниця Іллінської церкви

Троїцький монастир (нагірна частина обителі)

Будівництво Троїцького монастиря почалося із Введенської трапезної церкви (служба службою, а обід за розкладом). Звели церкву у 1677—1679 роках коштом чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського. Пізніше храм було дещо перебудовано (ймовірно після пожежі 1731 року). Потім храм перебудовувався ще декілька раз. З часом він дещо втратив риси українського бароко (саме в цьому стилі його будували), зокрема через заміну куполів та шатровий верх прибудовою входу (сіней).

У рік завершення будівництва Введенської церкви в монастирі розпочалося нове, цього разу грандіозне будівництво – почалося зведення Троїцького собору. Проект собору розробив архітектор польсько-німецького походження Йоган (Ян)-Баптист Зауер. Він же керував будівельними роботами.

Троїцький собор у Чернігові є одним із моїх улюблених храмів, тому хочу трохи розповісти про його творця, адже відомостей про ньогов Інтернеті не так вже й багато.

 

Монастирська дзвіниця

Насамперед, ім’я архітектора можна пов’язати із значною помилкою – з радянських часів його почали називати Йоган Баптист. Таким чином дурга частина імені зодчого перетворилася у прізвище, а прізвище забулося взагалі. Цікаво також, що ця помилка призвела до появи двох архітекторів – Яна Зауера (або Заора) і Йогана Баптиста. Один будував до 1675 року, інший після. Але це одна людина.

Народився Йоган-Баптист у Кракові. Спочатку працював у цеху мулярів, а потім почав приватну практику архітектора. До його перших відомих будівель відносять монастирську споруду у польському селі Голомб (гміна Пулави, Люблінське воєводство).

Пізніше талановитого архітектора запросив до себе Великий гетьман Литовський Міхал Пац. У Вільно (сучасний Вільнюс) Йоган-Баптист збудував палац Паца та видатний архітектурний шедевр – собор Петра і Павла (завершили у 1671 р.).

Із Вільно Зауер повернувся до Кракова, але не надовго, адже через фінансову кризу у Польщі мусив шукати собі нових замовників. Таким замовником став чернігівський архієпископ Лазар Баранович, який запросив фахівця для проектування та побудови головного храму Троїцького монастиря.

Зауер був європейським архітектором, тому будував собор у стилі модного на той час європейського бароко. Але замовники хотіли український стиль, тому архітектор доклав немало зусиль, щоб зробити європейське бароко українським. Насамперед був виконаний відповідний зовнішній декор, а бані зробили грушеподібними.

Будівництво собору почалося у 1679 році. Фінансування здійснювалося чернігівською козацькою старшиною, зокрема Дуніним-Борковським. Пізніше будівництво фінансував гетьман Іван Мазепа. Закінчили собор у 1695 році.

Будинок настоятеля

Введенська церква

Майже паралельно із будівництвом Троїцького собору Зауер будував Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря, замовником якого був гетьман Іван Самойлович. Будівництво цієї споруди Зауер закінчив також у 1695 році. А помер архітектор у 1700 році.

Через численні пожежі Троїцький собор неодноразово реконструювався. 20 століття він зустрічав всього із трьома банями (головною та двома над центральним входом). Вже у 80-ті роки 20 століття після реставрації собору повернули первісний вигляд.

Каплиці-склепи та могила Леоніда Глібова

Ще однією видатною будівлею Троїцько-Іллінського монастиря є дзвіниця. Її збудували разом із монастирським муром та кутовими вежами у формах бароко у 1771-1775 рр. Висота дзвіниці 58 метрів. Із верхнього ярусу дзвіниці видно майже весь Чернігів.

У 19 столітті був збудований будинок настоятелів монастиря. Тоді ж на території обителі почали ховати видатних (або багатих) мешканців Чернігова. Поряд із Троїцьким собором, ліворуч від головного входу, з’явилися дві родові каплиці, а праворуч – могила видатного українського байкаря Леоніда Глібова.

На територію Троїцько-Іллінського монастиря вхід безкоштовний. Є платним вхід до печер та на дзвіницю. Але й те і інше варто відвідати. Відвідайте. Навряд чи пожалкуєте.