Кінбурнський півострів. Парадокси заповідного півдня

Немає в Україні більш парадоксального місця ніж ця смуга суходолу між Дніпро-Бузьким лиманом та Чорним морем. Парадокси Кінбурна незліченні… Ну де ще в Україні мешканцям сіл (а їх на косі, в межах області, три) щоб дістатись до районного центру – Очакова – потрібно подолати 10 км води? А взимку, коли лиман вкриває крижана шуга, навігація стає неможливою, і щоб потрапити у райцентр селянам із Василівки, Покровки чи Покровського. доводиться бороти страхітливу піщану дорогу (хоча називати її так можна лише крізь зуби) на 66-му ГАЗ-оні, чи 13-му ЗІЛі, чи УРАЛі, а то й взагалі на тракторі, до асфальту у Херсонській області, а потім через Херсон, Миколаїв, понад 3 сотні км до чиновників у Очаків, ну і назад так само. А з приводу «швидкої» взимку – так взимку тут краще не хворіти…

Озера - окраса Кінбурнського півострова, їх тут близько п'яти сотень

Унікальна місцевість, ніби із минулих століть, без жодного легковика (не рахуючи УАЗів та ЛУАЗів) влітку наповнюється дорогезними джипами, які ломляться сюди в пошуках чистесенького моря і спокою, самі знищуючи спокій ревінням своїх двигунів. Влітку бази відпочинку Кінбурнського півострова переповнені, так само як і численні дачі, та сільські оселі – за відсутності Криму український відпочивальник вишукує для себе нові й нові шматки морського узбережжя. Але абсолютна відсутність доріг все рівно залишає довжелезні пляжі напівпорожніми, а дороги тут ніхто будувати не збирається – тутешній рейсовий автобус – УРАЛ.

Найбільше село Кінбурнського півострова – Василівка. В ньому мешкає близько 400 осіб. В радянський період головними підприємствами тут були рибколгоспи – рибу відловлювали у великих кількостях, як у лимані, так і на морі – рибаки були заможними людьми. Із розвалом СРСР розвалились і рибколгоспи, риби стали ловити менше а реалізувати її стало важче. Але із Василівки народ не розбігається – багато хто вже спробував міського життя, шукав роботу у Миколаєві, але повернувся назад на Кінбурн, до природи, до моря, до залежності від власних сил. Нині у Василівці немало і молодих родин, які займаються власним господарством. Дехто тримає по три-чотири корови, хоча заготівельники молока сюди і не доїжджають. Ну і рибалку ж ніхто не відміняв.

Природа півострова унікальна ще й тим, що тут, в зоні посушливого степу, сформувались лісові і навіть болотні ландшафти. Давньогрецький історик Геродот називав цю територію Гілеєю – звідси мешканці Ольвії, яка стояла на іншому боці лиману, возили дрова. Пізніше на півострові стояла турецька фортеця Килин-Бурун (звідси і трансформована назва Кінбурн), яку свого часу захопив Суворов, мотивуючи свої дії міфом про «ісконна рускіє зємлі». Англійці, іспанці, французи захоплювали території чесно, як пірати, по закону сильнішого, а от Москві потрібно було брехати, щоб власний народ вважав царя-батюшку і його імперію найгуманнішими у світі – ми ж чужого не берем – своє повертаємо. Але чому ж тоді не знайшлося в історії назв для Очакова та Кінбурна – просто трансформувались турецькі Ачи-Кале та Килин-Бурун – бо такі то «ісконна рускіє».

Туристи й курортники, яких в останні десятиліття стає на півострові все більше, не завжди дбайливо ставляться до природи цієї унікальної місцевості. Щоб її уберегти було створено два великих об’єкти природно-заповідного фонду: регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» (17890 га) та національний природний парк «Білобережжя Святослава» (35223 га). А ще тут розташована ділянка Чорноморського біосферного заповідника – «Волижин ліс».

Кінбурнська коса – це унікальний ландшафт Нижньодніпровських пісків. Тут розташовано близько п’ятисот озер, більшість з яких мілководні, чисті і солоні (наприклад, Черепашкові), але є і прісні. Ці озера є місцем нагулу цінних видів риб, зокрема кефалі.

В межах коси розташоване найбільше у Європі поле диких орхідей, та найбільше на півдні України місце зростання вільхи, яке називається Ковалівська сага. Вільхи тут сягають у висоту 18 метрів, при товщині стовбура  50 сантиметрів. Зростають вони на грунтових острівцях діаметром до 2 метрів, серед глибоких водяних вікон.

Значні площі півострова займають луки, на яких є, навіть, дикі коні – свого часу вони залишились самі (господарі чи то залишили це місце, чи то вмерли), здичавіли і розмножились. Рідко коли побачиш у неволі таких гарних тварин – шерсть блищить, ребра не стирчать… Вовків тут дуже багато, а ще, у сезон, величезна кількість грибів, зокрема білих.

В заповідних акваторіях водиться багато риби, серед якої і дуже рідкісна: білуга, осетер, лосось, судак морський. Узбережні ліси півострова – місце зимівлі орлана білохвоста. В суворі зими його тут може збиратись до трьох сотень, зазвичай же зимує 50-70 особин. Із великих птахів наймасовішим тут є пелікан рожевий – щороку декілька сотень цього гігантського риболова займає прибережний простір.

Серед змій тут присутні гадюка степова та полоз сарматський, а загалом більше 5 тисяч видів тварин (переважна більшість - комахи) мешкає на півострові та в його акваторіях.