Полтава: Іванова гора

 

Історичним ядром Полтави є Іванова гора. Саме тут на початку XVII століття було зведено Полтавську фортецю, про яку сьогодні нагадує відновлена її частина - Подільська вежа. В наші дні це історичне місце називається Соборним майданом - на честь відновленого шедевра українського бароко - Успенського собору. На Івановій горі є дуже вдало відновлена садиба засновника нової української літератури Івана Котляревського - з хатою, коморою, повіткою та криницею. Багаточисельних туристів та мешканців міста сюди приваблює романтична альтанка, що стоїть над урвищем, з якої відкривається панорама Подолу та Хрестовоздвиженського монастиря. А ще на Івановій горі можна побачити декілька цікавих сучасних пам'ятників, зокрема, пам'ятник галушці.


Фортецю в Полтаві у 1608 році заснував великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Її було збудовано на місці, яке називали „пустою слободою”. На трикутному мисі на високому правому березі Ворскли між двома ярами - Мазурівкою і Панянкою спорудили земляні вали, які укріпили ровом і частоколом. Первісні укріплення були у вигляді невеликих земляних бастіонів напівкруглої та простокутної форми в плані, сполучених валами. На розі, приблизно там, де нині стоїть так звана Ротонда, був великий, підковоподібного плану бастіон. Найважливіші ділянки оборони посилювалися рубленими дерев’яними баштами. В’їзна брама стояла з північного заходу.


Після Переяславської угоди 1654 року Полтавській фортеці надавалося великого значення, тож 1658 року під орудою полтавського полковника Мартина Пушкаря її ремонтували. Для цього спеціально присилали з Москви воєводу А.Чиркова. Влітку того ж таки року Полтаву здобули штурмом і спалили війська повсталого проти Москви гетьмана Івана Виговського. Після того з наказу московського уряду фортецю відбудували, з’явився зовнішній пояс оборони: для захисту форштадта (передмістя) викопано рів і насипано вал. 1709 року, на час облоги Полтави українською і шведською союзними арміями, фортеця вже мала досить розвинену систему укріплень, близьку до бастіонної - у вигляді неправильного полігона, дещо витягнутого з півдня на північ. Було п’ять в’їзних брам: Подільська, Мазурівська, Київська, Спаська, Криловська. Лінія оборони складалася з сухого рову й крутого земляного валу з палісадом, але без валганга, „за козацьким звичаєм”. Усі вежі були дерев’яні, рублені, чотиригранні, невисокі з наметовими дахами.


Полтавська фортеця вже на початку XVIII століття не відповідала європейському рівню фортифікації. Не випадково Петро І, оглядаючи, її після Полтавської битви, сказав полоненому фельдмаршалові Реншильду: „Дивно, що за такої тривалої облоги ви не змогли опанувати цю слабку фортецю”. Тому до 1730 року фортецю реконструювали. Відновлена твердиня мала високі земляні вали з частоколом, земляні бастіони більш-менш регулярних обрисів, сухий рів і 8 башт, що збереглися з попереднього періоду. У такому вигляді фортеця проіснувала, поступово руйнуючись, до 1805 року, коли вали й рови прорізали новорозпланованими вулицями. 1817 року, за розпорядженням генерал-губернатора, вали розкопали, рови засипали і на місці їх проклали бульвари. У 2009 році було відновлено одну з веж фортеці - Подільську.


Свято-Успенський кафедральний собор на Івановій горі є визначною пам'яткою козацького (українського, мазепинського) бароко 2-ї половини XVIII століття. Тут, у самому центрі Полтавської фортеці, на місці сучасного собору, вже у 1695 році існувала дерев'яна Успенська церква, яка була «градським собором». У 1751 році за ініціативи полковника Андрія Горленка, обозного Андрія Рунівського, полкового судді Григорія Сахновського, бунчукового Димитрія Білухи та міського отамані Іллі Волховського розпочато спорудження нового храму. Через відсутність достатнього фінансування та інші причини будівництво тривало аж до 1770 року. Це був перший кам'яний собор Полтави.


Розміри новозбудованого храму сягали 32 метри в довжину і 17 метрів в ширину. Спочатку це була двоповерхова базиліка київського стилю з трьома банями, по обидва боки якої були розташовані ризниця та паламарня. Фасади прикрашали декоративно оздоблені фронтони. Пізніше, близько 1780 р. храм перебудовано: добудували ще два куполи над вівтарною частиною. В 1899–1900 рр. було добудовано притвор, хори перенесено західніше, храм став світлішим, просторішим, площа зросла майже на 170 кв. м, а над входом прибудували дві невеличкі бані та аркове перекриття, були демонтовані два стовпи, хори пересунули до західної стіни. З 1847 р. після перенесення архиєрейської кафедри з Переяслава в Полтаву «градський собор» став кафедральним.


У 1774 році було розпочато будівництво дзвіниці, яке затяглось через відсутність коштів аж на 27 років і було завершено 1801 року. На другому ярусі розміщались дзвони — один з них 350 пудів. На третьому ярусі було встановлено дзвін з назвою «Казикерманъ» з барельєфами Успіння та Христа у терновому вінці.


Після руйнування собору у 1934 році вона стояла пуста. Під час війни з 1941 по 1946 рік у ній було відновлено храм Іоанна Предтечі, який тут діяв ще з 27 лютого 1787 року - дня його освячення. Дзвіниця собору довгий час після війни стояла руїною, потім у ній розміщувались різні майстерні. На 1100-ліття Полтави було вирішено реставрувати дзвіницю та облаштувати в ній музей міста з оглядовою площадкою на верхньому ярусі. Останнім часом у ній знайшла прописку виставка самодіяльних художників міста. Таким чином дзвіниця збереглася до початку 90-х років, коли почалися процеси руйнування комуністичного режиму і стало можливим вільне релігійне життя.


У 1934 році собор було зруйновано московсько-більшовицькими окупантами. Вціліла лише дзвіниця. З з 1999 по 2005 року проводилися роботи з відновлення собору. Сьогодні Свято-Успенський собор належить Українській Православній Церкві Київського Патріархату.


Поруч з собором на Івановій горі знаходиться відновлений у 1969 році комплекс садиби Івана Котляревського, в якому влаштовано музей літературно-меморіальний музей засновника нової української літератури. Відтворення комплексу здійснювали за акварельним ескізом Т. Г. Шевченка (був тут у 1845 р.), на якому хату зображено від Ворскли на тлі Успенського собору; літографії художника Р. Мелліна, де будинок показано від воріт; за спогадами сучасників та за планом садиби 1837 р., знайденим у Полтавському обласному архіві.


Затишний меморіальний комплекс у самому серці стародавньої Полтави складається з батьківської хати поета, повітки, комори та колодязя-журавля. В часи митця садиба містилася поблизу міських фортечних споруд, на Успенській вулиці — тодішній центральній вулиці міста. Хату придбав 1751 р., як зазначається у купчій, дід Котляревського Іван, на той час диякон Успенського собору. В цьому будинку великий поет Іван Котляревський народився і помер.




Крім хати поета на території садиби-музею розташовані комора, повітка та криниця.




Плато Івановрї гори завершує Біла альтанка - один із символів міста, споруджена вперше в 1909 році на честь 200-ліття Полтавської битви. Вода являє собою напівкруглу в плані колонаду з 8 колон доричного ордера на стилобаті, які несуть розвинутий антаблемент, завершений аттіком. Загальна висота пам'ятки - 9 метрів.




З альтанки відкривається чудовий краєвид на долину річки Ворскли та частину міста: полтавський Поділ, ворсклянську Леваду та Хрестовоздвиженський монастир.




Поруч з альтанкою знаходиться сучасний пам'ятник Галушці, у якого дуже люблять фотографуватися туристи.


Автор - Андрій Бондаренко